ΒΙΟΣ
ΤΟΥ ΑΓΙΟΥ
ΣΕΡΓΙΟΥ ΤΟΥ
ΡΑΝΤΟΝΕΖ
ΥΠΟ
ΕΠΙΦΑΝΙΟΥ ΤΟΥ
ΣΟΦΟΥ
|
ЖИТИЕ
ПРЕПОДОБНАГО И БОГОНОСНАГО ОТЦА НАШЕГО, ИГУМЕНА СЕРГИА ЧЮДОТВОРЦА. СПИСАНО
БЫСТЬ ОТ ПРѢМУДРѢЙШАГО
ЕПИФАНИА
|
ΠΡΟΟΙΜΙΟΝ
|
|
1. Δόξα τῷ Θεῷ πάντων ἕνεκεν, δι’ ὧν δοξάζεται ἀεὶ τὸ µέγα καὶ τρισάγιον αὐτοῦ Ὄνοµα, ὃ πάντοτε δεδοξασµένον ἐστιν. Δόξα Θεῷ τῷ Ὑψίστῳ, τῷ ἐν Τριάδι αἰνουµένῳ, ὃς ἐλπὶς ἡµῶν ὑπάρχει, φῶς καὶ ζωὴ ἡµῶν, εἰς ὃν πιστεύοµεν, εἰς ὃν ἐβαπτίσθηµεν, ἐν ᾧ ζῶµεν καὶ κινούµεθα καὶ ἐσµέν[1]. Δόξα τῷ δείξαντι ἡµῖν τὸν βίον ἀνδρὸς ἁγίου καὶ γέροντος πνευµατικοῦ. Γινώσκει γὰρ Κύριος τοὺς δοξάζοντας αὐτὸν δοξάζειν[2], καὶ τοὺς εὐλογοῦντας αὐτὸν εὐλογεῖν, ὁ καὶ ἀεὶ δοξάζων τοὺς ἁγίους αὐτοῦ, τοὺς δοξάζοντας αὐτὸν βίῳ ἁγνῷ καὶ θεαρέστῳ καὶ ἀγαθῷ. |
Слава Богу о всемь и всячьскых ради, о нихже всегда
прославляется великое и трисвятое имя, еже и присно прославляемо есть! Слава
Богу вышнему, иже въ Троици славимому, еже есть упование наше, свѣт
и живот нашь, въ негоже вѣруем,
вън же крестихомся, о немже живемь, и движемся, и есмы![1] Слава показавшему нам житие мужа
свята и старца духовна! Вѣсть
бо Господь славити славящая его и благословяти благословящая его, еже и
присно прославляет своя угодникы, славящая его житиемъ чистым, и
богоугодным, и добродѣтелным. |
2. Εὐχαριστοῦµεν τῷ Θεῷ ἐπὶ τῇ πολλῇ αὐτοῦ ἀγαθότητι, τῇ ἐν ἡµῖν ἐνεργουμένῃ, καθὼς εἶπεν καὶ ὁ Ἀπόστολος· χάρις δὲ τῷ Θεῷ ἐπὶ τῇ ἀνεκδιηγήτῳ αὐτοῦ δωρεᾷ[3]. Μᾶλλον μὲν οὖν ἡμᾶς δεῖ νῦν εὐχαριστεῖν ἐν παντὶ τῷ Θεῷ, ὅτι ἐν ταῖς ἡµέραις ἡµῶν, ἐν ἐσχάτοις καιροῖς καὶ χρόνοις, ἔδωκεν ἡµῖν τοιοῦτον ἅγιον γέροντα ἐν τῇ χώρᾳ ἡµῶν, τῇ ἐν σκότει κειμένῃ, λέγω δὴ τὸν ὅσιον κὺρ Σέργιον. Τὸ μνῆμα αὐτοῦ ἐστιν ἐν ἡµῖν[4] καὶ ἐνώπιον ἡμῶν, ᾧ μετὰ πίστεως πάντοτε προσπίπτοντες µεγάλην παρηγορίαν ταῖς ψυχαῖς ἡµῶν λαμβάνομεν, καὶ σφόδρα ἐκ τούτου ὠφελούµεθα· ἀληθῶς γὰρ ἐστι µέγα τοῦτο τὸ δῶρον, ὃ παρὰ Θεοῦ ἐδόθη ἡμῖν. |
Благодарим Бога за премногу его благость, бывшую на нас,
якоже рече апостолъ: «Благодать Богу о неизреченнѣм
его дарѣ!»[2] Паче же нынѣ
длъжны есмы благодарити Бога о всем, еже дарова намъ такова старца свята,
глаголю же господина преподобнаго Сергиа, в земли нашей Русстѣй,
и въ странѣ
нашей полунощнѣй,
въ дни наша, въ послѣдняя
времена и лѣта.
Гробъ его у нас и пред нами есть, к нему же вѣрою повсегда
притекающе, велико утѣшение
душам нашимъ приемлем и от сего зѣло пользуемся; да
поистинѣ
велико то есть намь от Бога дарование даровася. |
3. Θαυµάζω δὲ πῶς, χρόνου τοσούτου διελθόντος, ὁ βίος αὐτοῦ οὐ γέγραπται. Πολὺ δ’ ἐπὶ τούτῳ ἤλγησα, ὅτι δη περὶ τοιούτου ἁγίου γέροντος, θαυµαστοῦ τε πάνυ καὶ παναγάθου, πέντε καὶ εἴκοσιν ἔτεσιν ἤδη κεκοιμημένου, οὐδεὶς ἀπετόλµησε γράψαι, οὐχ οἱ ἄπωθεν οὐδ’ οἱ πλησίον, οὐχ οἱ µείζονες οὐδ’ οἱ ἐλάττονες, οἱ µὲν µὴ βουλόμενοι, οἱ δὲ λίαν ἀζόµενοι. Ἐνιαυτοῦ, µᾶλλον δὲ διετίας ἀπὸ τῆς τοῦ γέροντος κοιµήσεως παρελθούσης, ὁ ταλαίπωρος καὶ πάντολµος ἐγώ, ἐθάρρησα ἐπὶ τούτῳ. Τέλος, πρὸς τὸν Θεὸν στενάξας καὶ τῆς τοῦ γέροντος εὐχῆς ἐπικαλεσάµενος ἠρξάμην λεπτοµερῶς σκιαγραφεῖν ὀλίγα τινὰ ἐκ τοῦ βίου αὐτοῦ, λέγων κατ’ ἐµαυτόν· Οὐχ ὑπὲρ οἱουδήτινος καυχῶμαι, ἀλλὰ δι’ ἐμαυτόν, ἀποθέσεώς τε µνήµης καὶ λυσιτελείας ἕνεκα, γράφω. Εἴκοσι δ’ ὅλοις ἔτεσιν εἶχον παρ’ ἐμοὶ τὰ τῶν τοιούτων γραφῶν εἰλητάρια, κεφαλίδας τινὰς περὶ τῆς τοῦ γέροντος ζωῆς ἐσχεδιασμένας περιέχοντας, ἐνίας μὲν ἐν εἰληταρίοις, ἐνίας δ’ ἐν κώδιξι, εἰ καὶ οὐκ ἐφεξῆς συνεπομένας, ἀλλὰ τὰς μὲν προσθίους ὄπισθεν, τὰς δ’ ὀπισθίους ἔμπροσθεν. |
Дивлю же ся о семъ, како толико лѣтъ
минуло, а житие его не писано. О семъ съжалихся зѣло,
како убо таковый святый старець, пречюдный и предобрый, отнеле же преставися
26 лѣтъ
преиде, никтоже не дръзняше писати о немь, ни далнии, ни ближнии, ни большие,
ни меншие: болшие убо яко не изволяху, а меншии яко не смѣаху.
По лѣте
убо единѣм
или по двою по преставлении старцѣвѣ
азъ, окаанный и вседръзый, дръзнух на сие. Въздохнув къ Богу и старца
призвавъ на молитву, начяхь подробну мало нѣчто писати от
житиа старьцева, и к себѣ
вътайнѣ
глаголя: «Азъ не хватаю ни пред кым же, но себѣ пишу, а запаса
ради, и памяти ради, и ползы ради». Имѣях же у себѣ
за 20 лѣтъ
приготованы таковаго списаниа свитки, в нихже бѣаху написаны нѣкыя
главизны еже о житии старцевѣ
памяти ради: ова убо въ свитцѣхъ,
ова же в тетратѣх,
аще и не по ряду, но предняя назади, а задняя напреди. |
4. Καὶ οὕτως μου χρόνοις τοσούτοις ἀπεκδεχομένου, προσεδώκουν εἴ τις μείζων τε καὶ σοφώτερος ἐμοῦ συγγράψειε τὸν βίον αὐτοῦ, ἵνα κἀγὼ αὐτὸς προσδραμὼν προσπέσω αὐτῷ, καὶ παρ’ αὐτοῦ διδαχθῆναιμοί τε καὶ σωφρονισθῆναι. Ἀλλ’ ἐπερωτήσας καὶ ἀκούσας καὶ σαφῶς ἐγνωκὼς μηδέν ἄλλοθι που περὶ τούτου γράφοντα, διελογιζόμην κατ’ ἐμαυτόν, τίνος ἕνεκα ἡ ἡσύχιος τῷ ὄντι καὶ εἰρηνική καὶ ἄμωμός τε καὶ ἐνάρετος τοῦ ὁσίου βιοτή χρόνοις πολλοῖς γραφῆς οὐκ ἠξίωται. Οὕτως οὖν διῆλθον χρόνον οὐκ ὀλίγον, ἀμηχανίᾳ περιπεσών, διαλογισμοῖς σχολάζων, λύπῃ προσβαλλόμενος καὶ νῷ καταπληττόμενος καὶ ἐπιθυμίᾳ ἠττώμενος. Ὑπεισῆλθέ μοι δὲ βουλὴ ἀκόρεστος, τίνι δὴ τρόπῳ ἀναλαβεῖν με συγγράψαι τὰ περὶ τῆς τοῦ ὁσίου ὑμῶν γέροντος βιώσεως, εἰ καὶ ἐκ πολλῶν ὀλίγα. |
И сице ожидаюшу ми в таковаа времена и лѣта,
и жадающу ми того, дабы кто паче мене и разумнее мене описалъ, яко да и азъ
шед поклонюся ему, да и мене поучит, и вразумитъ. Но распытавъ, и услышавъ и
увѣдавъ
извѣстно,
яко никтоже нигдѣ
же речеся не писаше о немь, и се убо егда въспомяну или услышу, помышляю и
размышляю: како тихое, и чюдное, и добродѣтелное житие его
пребысть бес писаниа по многа времена? Пребых убо нѣколико
лѣт,
акы бездѣленъ
в размышлении, недоумѣниемь
погружаяся, и печалию оскръбляяся, и умом удивляяся, и желанием побѣждаася.
И наиде ми желание несыто еже како и коим образом начяти писати, акы от многа
мало, еже о житии преподобнаго старца. |
5. Εὗρον δὲ γέροντάς τινας, τοὺς ἐν ἀποκρίσεσι σοφοὺς καὶ βουλευτικοὺς καὶ εὔφρονας, καὶ ἐπηρώτησα αὐτοὺς περὶ τούτου, ἵνα ἀποπαύσωσι τὴν ἐπιθυμίαν μου, καὶ συμφρασάμενος τὰς ἐμὰς βουλὰς αὐτοῖς, εἰ ἄξιον ἐμὲ γράφειν, ἀπόκρισιν ἔλαβον ἐν τοιούτοις ρήμασιν· Ὡς μὲν γὰρ ἄτοπόν ἐστι καὶ ἀνάξιον τοὺς τῶν ἀσεβῶν βίους σκοπεῖν τε καὶ περιγράφειν, οὕτω δ’ ἀνάξιόν ἐστι τοὺς τῶν ἁγίων ἀνδρῶν βίους ἐξ ἀμελείας καταλιπεῖν, καὶ ἀγράφους ἀφιέναι καὶ τῇ σιωπῇ παραδοῦναι καὶ εἰς λησμοσύνην προστιθέναι. Εἰ δ’ ἀνδρὸς ἁγίου ὁ βίος γραφήσεται, ἐκ τούτου κέρδος μέγα ἐξαίρεται καὶ παρηγορία γίνεται ὁμοῦ τῷ τε συγγράψαντι καὶ ἱστορήσαντι καὶ ἀκούσαντι. Εἰ δ’ οὐ γραφήσεται [γέροντος ἁγίου ὁ βίος], οἱ δ’ αὐτόπται καὶ μεμνημένοι τούτου ἀποθάνωσιν, τί ἆρα ἀνάγκη ἐστὶ ἡμῖν τοιαύτην καὶ τοσούτην ὡφέλειαν εἰς λησμοσύνην προστιθεμένοις καὶ ὡσπερ τῷ βάθῳ τῇ σιωπῇ ἐκδιδομένοις; Εἰ μὲν οὐ γραφήσεται ὁ βίος αὐτοῦ, ποίῳ τρόπῳ γνώσονται οἱ μὴ γνωρίσαντες καὶ μὴ εἰδότες αὐτόν, οἷος ἦν [ὁ Ἅγιος] καὶ πόθεν, πῶς ἐγεννήθη καὶ ἔφυ, πῶς ἐκάρη καὶ ἔνηψε, πῶς διεβίωσε καὶ οἷον ἦν τὸ τέλος αὐτοῦ; Εἴπερ δὲ γραφήσεται, καὶ τούτου τις ἀκούων ζηλώσῃ μιμητὴς γενέσθαιαὐτοῦ, ὠφεληθήσεται σφόδρα. Λέγει γὰρ ὁ Μέγας Βασίλειος· “Γίνου ζηλωτὴς τῶν ὀρθῶς βιούντων, καὶ τούτων τὰς πράξεις ἔγγραφε τῇ σῇ καρδίᾳ”[5]. Ὅρα πῶς καταγγέλλει τοὺς τῶν ἁγίων βίους, οὐ μόνον ἐπὶ τοῦ χάρτου ἀναγράφειν, ἀλλὰ καὶ ἐπὶ τῇ ἱδίᾳ καρδίᾳ λυσιτελείας ἕνεκεν, καὶ μὴ ἀποκρύπτειν μηδὲ σιγῇ ὑφαιρεῖσθαι· τὸ μὲν γὰρ τοῦ βασιλέως μυστήριον καλόν ἐστιν κατακρύπτειν, τὰ δὲ Θεοῦ ἔργα ἀναγγέλλειν ἀγαθόν ἐστιν καὶ ὠφέλιμον. |
И обрѣтох
нѣкыя
старца премыдры въ отвѣтех,
разсудны и разумны, и въпросих я о нем, яко да препокоят мое желание, и рѣх
има, аще достоит писатися. Они же отвѣщавше, рекоша:
«Якоже бо нелѣпо
и не подобает житиа нечистивых пытати, сице не подобает житиа святых муж
оставляти, и не писати, и млъчанию предати, и в забытие положити. Аще бо мужа
свята житие списано будет, то от того плъза велика есть и утѣшение
вкупѣ
списателем, сказателем, послушателем; аще ли же старца свята житие не писано
будет, а самовидци и памятухи его аще будут преставилися, то кая потреба
толикую и таковую плъзу в забытии положити и, акы глубинѣ,
млъчанию предати? Аще не писано будет житие его, то по чему вѣдати
не знавшим и не вѣдавшимь
его, каковъ былъ, или откуду бѣ, како родися, и
како възрасте, и како пострижеся, и како въздръжася, и како поживе, и каковъ
имѣ
конець житию? Аще ли будет писано, и сие нѣкто слышавъ,
поревнуеть въслѣд
житиа его ходити и от сего приимет ползу. Пишет же Великий Василие:[3] “Буди ревнитель право живущимъ и
сих житие и дѣание
пиши на сердци своемь”. Виждь, яко велит житиа святых писати не токмо на
харатиах, но и на своем сердци плъзы ради, и не скрывати и ни таити: тайна бо
царева лѣпо
есть таити, а дѣла
Божиа проповѣдати
добро есть и полезно». |
6. Καὶ ἐκ τότε ἐπιμέλειαν εἶχον περὶ τῆς ἐκζητήσεως καὶ ἐξιστορήσεως,παρὰ τῶν παλαιῶν γερόντων τῶν ἐπιστατικῶς ἐπιγνωμόνων, τὰ περὶ τῆς βιώσεως αὐτοῦ, ὥσπερ καὶ ἐν τῇ Ἁγίᾳ εἴρηται Γραφῇ· Ἐπερώτησον τὸν πατέρα σου καὶ ἀναγγελεῖ σοι τοὺς πρεσβυτέρους σου καὶ ἐροῦσί σοι[6]. Ὅσα ἤκουσα καὶ ἔγνων, [αὐτὰ] καὶ οἱ πατέρες μου διηγήσαντό μοι[7]· ἤκουον τινὰ παρὰ τῶν γηραιοτέρων μοναχῶν καί τινα ἱδίοις ὄμμασι ἐθεώρουν, τινὰ δὲ παρὰ τοῦ αὐτοῦ γέροντος ἤκουσα καί τινα ἔγνωκα παρὰ τοῦ αὐτῷ ἀκολουθοῦντος, οὐκ ὀλίγον καιρόν, καὶ τὸ ὕδωρ ἐπὶ τὰς χεῖρας αὐτοῦ χεόντος· ἕτερα δέ τινα ἤκουον καὶ παρὰ τοῦ πρεσβυτέρου ἀδελφοῦ αὐτοῦ Στεφάνου, πατρὸς κατὰ σάρκα ὄντος τοῦ Θεοδώρου, ἀρχιεπισκόπου τοῦ Ροστώβ, τινὰ δὲ παρὰ τῶν παλαιῶν πρεσβυτέρων τῶν ἀληθινῶν αὐτοπτῶν τῆς γεννήσεως αὐτοῦ καὶ παιδείας καὶ στοιχειώσεως, τῆς αὐξήσεως αὐτοῦ καὶ ἐφηβείας ἕως μάλιστα τῆς κουρᾶς αὐτοῦ· ἄλλοι δὲ γέροντες αὐτόπτες ὑπῆρχον καὶ μάρτυρες ἀναμφίβολοι τῆς κουρᾶς αὐτοῦ καὶ ἀπαρχῆς τῆς ἐρημοπολιτείας αὐτοῦ καὶ καταστάσεως αὐτοῦ εἰς τὴν ἡγουμενίαν· τῶν δὲ λοιπῶν ἕτεροι τινὲς μοι ἐξάγγελοι καὶ ἀφηγηταὶ ἦσαν. |
И оттолѣ
нужда ми бысть распытовати и въпрашати древних старцовъ, прилежно свѣдущих,
въистинну извѣстно
о житии его, якоже святое глаголет Писание: «Въпроси отца твоего, и възвѣстит
тебѣ,
и старца твоя, рекут тебѣ».[4] Елико слышах и разумѣх
— отци мои повѣдаша
ми, елика от старець слышах, и елика своима очима видѣх,
и елика от самого устъ слышах, и елика увѣдах от иже въслѣд
его ходившаго время немало и възлиавшаго воду на руцѣ
его, и елика другаа нѣкаа
слышахом и от его брата старѣйшаго
Стефана, бывшаго по плоти отца Феодору, архиепискому Ростовьскому;[5] ова же от инѣхь
старцевъ древних, достовѣрных
бывших самовидцев рожеству его, и въспитанию, и къниговычению, възрасту его и
юности даже и до пострижениа его; друзии же старци самовидци суще и свидѣтели
неложнии и постризанию его, и начатку пустынножителству его, и поставлению
его еже на игуменьство; и по ряду прочим прочии възвѣстители
же и сказатели бываху. |
7. Ἀλλὰ τὰ πλήθη τῶν τοῦ γέροντος πόνων καὶ τὰ κατορθώματα αὐτοῦ θεασάμενος, ὡς ἄφθεγκτος καὶ ἀπράγμων ἐκ τοῦ φόβου διατελῶ καὶ οὐχ εὑρίσκω τοὺς χρειώδεις λόγους τοὺς ὁμοίους ταῖς πράξεσιν αὐτοῦ. Πῶς ἂν γένοιτό μοι, τῷ ἀθλίῳ, εἰς τοῦτον τὸν καιρόν, ὅλον τὸν βίον τοῦ Σεργίου κατὰ τὸ στοιχοῦν συγγράψαι, πολλά δὲ κατορθώματα καὶ ἀναρίθμητα ἔργα αὐτοῦ διελθεῖν; Πόθεν ἄρξομαι τὰς κατὰ τὴν ἀξίαν πράξεις καὶ ἀθλήσεις αὐτοῦ τοῖς ἀκροαταῖς πάσας ἀκουστὰς ποιεῖν; Ἤ τί μοι δίκαιόν ἐστι πρότερον ἀναμνῆσαι; Ἤ τίς λόγος πρὸς ἔπαινον αὐτοῦ ἱκανὸς εἴη; Πόθεν κτήσομαι τὴν πρὸς τοιοῦτον αἶνον δεξιότητα; Πῶς γε τοιοῦτον καὶ τοσοῦτον καὶ δυσαπόδοτον ἀποδώσω ἱστόρημα, οὐκ οἶδα, εἰ μὴ ἄρα ὑπὲρ τὰς δυνάμεις μου ἐξεργαζόμενος; Ὥσπερ γὰρ οὐχ οἷόν τ’ ἐστὶ μικρᾷ νηῒ τὸ μέγα καὶ βριθὺ ἄχθον ἐπιτιθέμενον βαστάσαι, οὕτως ὑπεραίρει μου τὴν δύναμίν καὶ νόησιν ὁ ὑποκείμενος λόγος. |
Ино къ множеству трудов старьчих и къ великым
исправлениемь его възирая, акы безгласенъ и бездѣленъ
в недоумѣнии
от ужасти бывая, не обрѣтаа
словес потребных, подобных дѣянию
его. Како могу азъ, бѣдный,
в нынѣшнее
время Серьгиево все по ряду житие исписати и многаа исправлениа его
и неизчетныя труды его сказати? Откуду ли начну, яже по достоиньству дѣяниа
того и подвигы послушателем слышаны вся сътворити? Или что подобает пръвие
въспомянути? Или которая довлѣет
бесѣда
к похвалениемь его? Откуду ли приобрящу хитрость да възможна будет к таковому
сказанию? Како убо таковую, и толикую, и не удобь исповѣдимую
повѣмь
повѣсть,
не вѣдѣ,
елма же чрез есть нашу силу творимое? Якоже не мощно есть малѣй
лодии велико и тяшько бремя налагаемо понести, сице и превъсходит нашу немощь
и ум подлежащая бесѣда. |
8. Εἰ
καὶ
ὑπερέχει
τὴν
ἡμετέραν
ἀδεξιότητα
[ἡ
διήγησις αὕτη],
ἀλλ’
ὅμως
δεόμεθα
τοῦ
πολυελέου καὶ
πανσθενουργοῦ
Θεοῦ
καὶ
τῆς
ἀχράντου
αὐτοῦ
Μητρός, ὅπως
συνετίσῃ
καὶ
ἐλεήσῃ
με, τὸν
ἀπαίδευτον
καὶ
ἀσύνετον,
καὶ
δώσῃ
μοι λόγον ἐν ἀνοίξει
τοῦ
στόματός μου[8],
μὴ
τῆς
ἀναξιότητός
μου χάριν
λαλοῦντος, ἀλλὰ χάριν
τῶν
εὐχῶν
τῶν
ἁγίων
γερόντων.
Καὶ τὸν αὐτὸν Σέργιον καὶ τὴν πανσκιάζουσαν αὐτοῦ χάριν τὴν πνευματικὴν εἰς βοήθειαν προσκαλοῦμαι, ὅπως ἀρωγός μοι γένῃται καὶ τῷ λόγῳ ἀντιλήπτωρ, ἀλλὰ καὶ τὸ ποίμνιον αὐτοῦ τὸ θεόκλητον, τὴν καταίσιον συνεδρίαν, τὴν τῶν ἱερῶν γερόντων σύνοδον. Τούτοις ἐν ταπεινώσει προσπίπτων καὶ τῶν πόδων αὐτῶν ἁπτόμενος, ἐπ’ εὐχὴν ἐπάγομαί τε καὶ προτρέπω. Σφοδρῶς γὰρ τὰς εὐχὰς αὐτῶν πάντοτε ἐξαιτοῦμαι, πάλαι τε καὶ νῦν, ταύτην ἐμοῦ τὴν ἀπαρχὴν ἐπιθέντος καὶ τὴν διήγησιν ταύτην ὀρεγομένου διηγήσασθαι. Καὶ μηδείς μοι ἐπὶ τούτῳ ἀποθρασυνομένῳ καταδικαστὴς γινέσθω· μηδ’ αὐτὸς ἐγὼ ἱκανὸς ἂν εἴην πρὸς τοιοῦτον ἐγχείρημα, εἰ μὴ ἡ ἀγάπη καὶ εὐχὴ τοῦ ὁσίου ἐκείνου γέροντος ἕλξειε καὶ ἐπιβαρύνειε τὸν ἐμὸν λογισμὸν καὶ ἐξείργειε λαλεῖν καὶ γράφειν. |
Аще бо и побѣжаеть нашу
худость, но обаче молимся всемилостивому и всесилному Богу и пречистѣй
его Матери, яко да уразумит и помилует мене грубаго и неразумнаго, яко да
подасть ми слово въ отвръзение устъ моих,[6] не моего ради, глаголюще,
недостоиньства, но молитвъ ради святых старець. И самого того призываю Сергиа
на помощь и съосѣняющую
его благодать духовную, яко да поспѣшникъ ми будет и
слову способникъ, еще же и его стадо богозванное, благо събрание, съборъ
честных старець. К ним же смирениемь припадаю, и самѣх
тѣх
подножию касаюся, и на моление призываю и принуждаю. Зѣло
бо тѣх
молитвъ повсегда требую, паче же нынѣ, внегда сиа
начинающу ми начинание и ко ейже устремихся сказаниа повѣсти.
И да никтоже ми зазиратель на сие дръзающу будет: ни бо аз самь възможнѣ
имам, или доволенъ к таковому начинанию, аще не любовь и молитва преподобнаго
того старца привлачит и томит мой помыслъ и принужает глаголати же и писати. |
9.
Σαφέστερον
δεῖ
καὶ
τοῦτό
με εἰπεῖν, ὅτι
κἂν
ἦν
δυνατὸν τὴν ἐμὴν ἀναξιότητα
γράφειν
βέλτιον,
ὤφειλον,
ἐγνωκὼς
τὴν
ἑαυτοῦ
ἀσθένειαν,
μετὰ
φόβου
ἀποσιωπᾶν
μᾶλλον
καὶ
δάκτυλον
τῷ
στόματι
ἐπιθεῖναι,
καὶ
μὴ
ἐξαγορεύειν
ἀπὸ
τοῦ
στόματός
μου λόγον τὸν
οὐ
καθ’ ὁμοίωσιν,
μηδὲ
τολμᾶν ἐπὶ
τοιᾶσδε
ὑποθέσεως
τῆς
ὑπὲρ
τὴν
ἀξίαν
μου. Πλὴν ἡ ἀθυμία κατέσχε με καὶ οἶκτος εἰσῆλθέ μοι· εἰ γὰρ ὁ τοῦ μεγάλου καὶ ἁγίου γέροντος ἔνδοξος καὶ πολυθρύλητος βίος πανταχοῦ διαβεβόηται, εἰς τὰς μακρὰς χώρας καὶ πόλεις ἀθρόων πάντων ἄνδρα διακεκριμένον καὶ διώνυμον αὐτὸν ὁμολογούντων, ἀλλ’ ὅμως τοσαῦτ’ ἔτη ὁ βίος αὐτοῦ ἐγκαταλέλειπται, παραμένων ἕως τοῦ νῦν ἄγραφος. Προὐφασιζόμην οὖν τῇ σιωπῇ ταῦτα ἐπιδοῦναι, ἔν τε τῷ βάθει τῆς λήθης καταβυθίσαι. Ἐὰν γὰρ μὴ γραφήσεται ὁ τοῦ Γέροντος βίος, ἀλλ’ ἐγκαταλειφθήσεται ἅμα ἡ μνήμη αὐτοῦ, τοῦτο οὐδαμῶς βλάψει τὸν ἅγιον ἐκεῖνον Γέροντα, τὸ μὴ λαβεῖν αὑτὸν παρ’ ἡμῶν τὴν μνείαν τε καὶ γραφήν· ὧν γὰρ τὰ ὀνόματα γέγραπται ἐν τοῖς οὐρανοῖς[9], τούτοις οὐκ ἀναγκαῖον ἀπ’ ἀνθρώπων ζητεῖν τὸ γραφαῖς μνημομεύεσθαι. Ἀλλ’ ἡμεῖς αὐτοὶ οὐ χρώμεθα τούτοις ἀμελοῦντες τοιαύτης καὶ τοσαύτης ὠφέλειας. Καὶ διὰ τοῦτο πάντα ταῦτα συλλέξαντες ἀρχόμεθα συγγράφειν ἵνα καὶ οἱ ἄλλοι μοναχοί, οἵτινες οὐκ εἶδον τὸν Γέροντα, ἀναγνώσωσι καὶ ζηλώσωσι τὴν τοῦ Γέροντος ἀρετὴν καὶ τῷ βίῳ αὐτοῦ πιστεύσωσιν· μακάριοι γὰρ, ἔφη, οἱ μὴ ἰδόντες καὶ πιστεύσαντες[10]. Πλεῖον δὲ τῶν ἄλλων ἑτέρα τις ἀθυμία κατέχει με καὶ ἀνιᾷ· εἰ ἐγὼ οὐ γράφω οὐδ’ ἕτερός τις, φοβοῦμαι τῆς καταδίκης τῆς ἐν τῇ παροιμίᾳ τοῦ ὀκνηροῦ ἐκείνου δούλου, ὃς ἔκρυψε τὸ τάλαντον καὶ ὤκνησεν[11]. Ὁ δ’ ἀγαθὸς οὗτος Γέρων, ὁ θαυμάσιος καὶ φιλόπονος, ἀόκνως διὰ παντὸς τὸν καλὸν ἀγῶνα ἠγωνίσατο[12], οὐδέποτε ὀκνήσας· ἡμεῖς δ’ οὐ μόνον αὐτοὶ οὐκ ἀγωνιζόμεθα, ἀλλὰ κἀκείνου τοὺς ἀλλοτρίους καὶ ἑτοίμους ἀγῶνας, τοὺς ἐν τῷ βίῳ αὐτοῦ, ὀκνοῦμεν ἀναγγεῖλαι διὰ γραφῆς καὶ τοῖς ἀκροαταῖς ἀκουστοὺς τούτους ποιῆσαι. |
Достоит же яснѣе рещи, яко аще бы
ми мощно было по моему недостоиньству, то подобаше ми отинудь съ страхом
удобь молчяти и на устѣх
своих пръстъ положити, свѣдущу
свою немощь, а не износити от устъ глаголъ, еже не по подобию, ниже
продръзати на сицевое начинание, еже чрез свое достояние. Но обаче печяль
приат мя, и жалость поят мя: толика и такова велика старца свята, пресловуща
и многословуща житие его всюду обносимо, и по далним странамь, и по градом,
мужа явленна и именита всѣм
того исповѣдающим
— и за толико лѣт
житие оставлено и не описано бяше. Непщевах сиа молчанию предати, яко въ
глубинѣ
забвениа погрузити. Аще бо не писано будет старцево житие, но оставлено купно
без въспоминаниа, то се убо никако же повредит святого того старца,
еже не получити ему от нас въспоминаниа же и писаниа: ихже бо имена на небесѣх
Богъ написа,[7] симъ никаа же потреба от
человекь требовати писаниа же и въспоминаниа. Но мы сами от сего не
плъзуемся, оставляюще толикую и таковую плъзу. И того ради сиа вся събравше,
начинаем писати, яко да и прочии мниси, яже не суть видали старца,
да и тѣ
прочтут и поревнують старцевѣ
добродѣтели
и его житию вѣруютъ;
«блажени бо, — рече, — не видѣвше
вѣроваша».[8] Пакы же другойци другаа печаль
приемлет мя и обдержит мя: аще бо азъ не пишу, а инъ никтоже не пишет, боюся
осужениа притчи оного раба лѣниваго,
скрывшаго талантъ и облѣнившагося.[9] Онъ бо добрый старець, чюдный
страстотръпець, без лѣности
повсегда подвигомь добрым подвизаашеся и николи же обленися; мы же не токмо
сами не подвизаемся, но и того готовых чюжих трудовъ, еже в житии его, лѣнимся
възвѣстити
писаниемь, послушателемь слышаниа сиа сътворити. |
10. Νῦν ἄρτι,
Θεοῦ
βοηθοῦντος, ἐβουλόμην
ἀπαγγεῖλαι
τὰ
τοῦ
βίου
αὐτοῦ ἐκ
τῆς
ἰδίας
αὐτοῦ
γεννήσεως, τὴν
νηπιότητα καὶ
παιδείαν αὐτοῦ ἔν
τε τῇ
ἐφηβείᾳ
καὶ
τῷ
μοναχισμῷ
καὶ
τῇ
ἡγουμενίᾳ
μέχρι
τῆς
αὐτοῦ
κοιμήσεως, ὅπως μὴ ἐπιλησθήσεται
τηλικαῦτα
κατορθώματα,
μηδ’ ὁ
βίος
αὐτοῦ ὁ ἁγνὸς
καὶ
ἡσύχιος
καὶ
θεάρεστος.
Ἀλλὰ φοβοῦμαι καὶ διστάζω ἅψασθαι τοῦ προκειμένου ἱστορήματος, συστέλλομαι καὶ διαπορῶ πῶς καὶ πόθεν ἐπιθεῖναι ἀρχὴν τῆς συγγραφῆς ταύτης, ὅτι ὑπὲρ τὴν ἑμὴν δύναμιν τὸ ἔργον ἀπέβη, ἀσθενοῦς ἐμοῦ ὄντος καὶ ἀτέχνου καὶ ἀσυνέτου. |
Нынѣ
же, аще Богъ подасть, хотѣлъ
убо бых писати от самого рожества его, и младеньство, и дѣтьство,
и въ юности, и во иночьствѣ,
и въ игуменьствѣ,
и до самаго преставлениа, да не забвена будут толикаа исправлениа его, да не
забыто будет житие его чистое, и тихое, и богоугодное. Но боюся усумняся
прикоснутися повѣсти,
не смѣю
и недоумѣю,
како бы сътворити пръвѣе
начатокъ подписанию, яко выше силы моея дѣло бысть, яко
немощенъ есмь, и грубъ, и неразумиченъ. |
11. Ὅμως ἐλπίζω εἰς τὸν ἐλεήμονα Θεὸν καὶ τὴν τοῦ ἁγίου τούτου καὶ ὁσίου Γέροντος ἡμῶν προσευχήν, καὶ παρὰ τοῦ Θεοῦ ἐξαιτοῦμαι τὸν ἔλεον, τὴν Χάριν, τὴν τοῦ λόγου δωρεάν, σύνεσίν τε καὶ μνήμην. Κἂν ὁ Θεὸς δώσῃ μοι τοῦτο καὶ συνετίσῃ μὲ καὶ νουθετίσῃ, τὸν ἀχρεῖον δοῦλον αὐτοῦ, οὐκ ἀπελπίζω τῆς ἀγαθῆς εὐμενείας καὶ γλυκείας αὐτοῦ Χάριτος. Ποιεῖ γὰρ πᾶν ὃ ἐὰν θέλῃ καὶ δύναται[13], ὁ δυνάμενος δωρήσασθαι τοῖς τυφλοῖς τὴν ἀνάβλεψιν, τοῖς χωλοῖς τὴν βάδισιν, τοῖς κωφοῖς τὴν ἀκοήν καὶ τὴν λαλιάν. Οὗτος δύναται καὶ τὴν ἐμὴν σκοτίαν καταυγᾶσαι καὶ τὴν ἀσυνεσίαν μου συνετίσαι, καὶ τῇ ἀδαημονίᾳ μου ἀνταποδοῦναι τὴν εὐπραγίαν εἰς τὸ ὄνομα τοῦ Κυρίου ἡμῶν Ἰησοῦ Χριστοῦ τοῦ εἰπόντος· χωρὶς ἐμοῦ οὐ δύνασθε ποιεῖν οὐδέν[14], ζητεῖτε καὶ εὑρήσετε, αἰτεῖτε καὶ δοθήσεται ὑμῖν[15]. Τοῦτον τὸν Θεὸν Κύριον, τὸν Σωτήρα καὶ Βοηθὸν ἡμῶν εἰς βοήθειαν ἐπικαλοῦμαι· ἐκεῖνος γάρ ἐστὶν ὁ Θεὸς ἡμῶν, ὁ μεγαλοδότης καὶ τῶν ἀγαθῶν νομεὺς καὶ τῶν πλουσίων δωρεῶν δοτήρ, ὁ τῆς σοφίας διδάσκαλος καὶ τῆς σωφροσύνης ἐπιδότης, ὁ τοῖς ἀσυνέτοις ἐξηγητής, ὁ διδάσκων ἄνθρωπον γνῶσιν[16], ὁ διδοὺς τοῖς ἀτέχνοις τὴν ἐπιδεξιότητα, ὁ διδοὺς εὐχὴν τῷ εὐχομένῳ, ὁ διδοὺς τῷ αἰτουμένῳ σοφίαν καὶ φρόνησιν, ὁ διδοὺς πᾶσαν δόσιν ἀγαθήν[17], ὁ διδοὺς τὸ δώρημα αὐτου εἰς τὴν ὠφέλειαν τῶν αἰτουμένων, ὁ διδοὺς τοῖς ἀκάκοις πανουργίαν, παιδὶ δὲ νέῳ αἴσθησίν τε καὶ ἔννοιαν[18], ὅτι ἡ δήλωσις τῶν λόγων αὐτοῦ φωτιεῖ καὶ συνετιεῖ νηπίους[19]. |
Но обаче надѣюся на милосердаго
Бога и на угодника его, преподобнаго старца, молитву, и от Бога прошу
милости, и благодати, и дара слову, и разума, и памяти. И аще Богъ подасть
ми, и вразумит мя, и наставит мя, своего си раба неключимаго, не отчаю бо ся
милости его благыя и благодати его сладкыя. Творит бо елико хощет и может,
могый даровати слѣпымъ
прозрѣние,
хромымъ хожение, глухым слышание, нѣмымъ
проглаголание. Сице может и мое омрачение просвѣтити, и мое
неразумие вразумити, и моему недоумѣнию умѣние
подати да убо о имени Господа нашего Исуса Христа, рекшаго: «Без мене не
можете творити ничто же; ищите и обрящете, просите и приимете».[10] Сего Господа Бога, Спаса
помощника на помощь призываю: тъй бо есть Богъ нашь великодатель, и благых
податель, и богатых даровъ дародавець, премудрости наставникъ, и смыслу
давець, несмысленым сказатель, учай человека разуму, даа умѣние
неумѣющимь,
дая молитву молящемуся, даяй просящему мудрость и разумъ, даяй всяко даание
благо, даай даръ на плъзу просящимь, даай незлобивымь коварьство и отроку уну
чювьство и смыслъ,[11] иже сказание словесъ его просвѣщает
и разумь дает младенцем. |
12. Μέχρι
τοῦ
δεῦρο
ἐτέλεσα
τὸ
προοίμιον καὶ οὕτω
τοῦ
Θεοῦ
ἐμνήσθην·
καλὸν
μὲν
γάρ
ἐστι
ἀπὸ
Θεοῦ
τὸ
ἔργον
ἄρξασθαι
καὶ
εἰς
Θεὸν
πάλιν
καταλῆξαι, πρὸς
δὲ
τοὺς
δούλους
αὐτοῦ
διαλέγεσθαι
καὶ
περὶ
τοῦ
θείου
δούλου
τὴν
ἱστορίαν
πραγματεύεσθαι.
Ἀρξώμεθα
οὖν
τὸ
τοῦ
λόγου
τούτου
κυριώτατον,
ἤτοι
τὴν
ὁμιλίαν
ἡμῶν, ὡς
τοῦ
ἀφηγήματος
τὴν
ἀπαρχὴν ἐπιθησόμενοι.
Καὶ
ἰδοὺ τὸν
βίον
τοῦ
Γέροντός
μου σὺν Θεῷ ἄρχομαι
διηγεῖσθαι τοῖσδε. |
До зде убо окончавше предисловие, и тако Бога помянувше
и на помощь призвавше его: добро бо есть о Бозѣ начати, и о Бозѣ
кончати, и къ Божиим рабомъ бесѣдовати, о Божии
угодницѣ
повѣсть
чинити. Начнѣмъ
же уже основу слова, имемся по бесѣду, еже положити начало
повѣсти;
и тако прочее житие старцево о Бозѣ начинаемь писати
сице. |
[1] Πραξ. ιζ΄, 28
[2] Α΄ Βασ. .....
[3] Β΄ Κορ. θ΄, 15
[4] Πράξ. β΄, 29
[5] Λόγος Ἀσκητικός, PG 31, 645.
[6] Δευτ. 32, 7.
[7] Πρβλ. Ψαλμ. οζ΄ 3.
[8] Ἐφ. ς΄ 19.
[9] Λουκ. 10, 20.
[10] Ἰωαν., 20, 29.
[11] Πρβλ. Ματ., 25, 24—26.
[12] 2 Τιμ. 4, 7.
[13] Πρβλ. Ἐκκλ. 8, 3.
[14] Ἰωαν. 15, 5.
[15] Ματ. 7, 7.
[16] Ψαλ. 93, 10.
[17] Ἰακ. 1, 17.
[18] Παρ. 1, 4.
[19] Ψαλ. 118, 130.